ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:

про розвиток Османської імперії в період розквіту; яким було правління Сулеймана І Пишного; про причини й наслідки османських завоювань у Європі; про особливості становища Кримського ханства у складі Османської імперії.

ПРИГАДАЙТЕ

• 1. Які загарбання здійснили турки-османи в XV ст.?

• 2. Хто такі яничари?

1 ВІЙНИ ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ТА НАСЛІДКИ. У XVI ст.

Османська імперія досягла найбільшої військової та політичної могутності. Султан Селім І Грізний (1512—1520 рр.) у переможній війні проти Персії підкорив країни Закавказзя та Кавказу — Азербайджан, частину Вірменії, Грузії, Дагестан і Курдистан. Після цього він розпочав завоювання Сирії та Єгипту. Приєднавши їхні землі до своєї імперії, він проголосив себе халіфом — лідером усіх мусульман.

Найвищого розквіту Османська імперія досягла за правління Сулеймана І Пишного (1520—1566 рр.). Його вважають наймогутнішим із турецьких султанів за весь час існування Османської імперії. Перше, що зробив султан Сулейман І, посівши престол, — відпустив на волю всіх єгипетських полонених зі знатних сімей, яких ув’язнив його попередник. Хоча Сулейман І не був настільки жорстоким, як його батько, усе ж він був завойовником. У 1521 р. султан здійснив свій перший похід і від того часу підкоряв цілі держави. Так, він захопив нові землі на Близькому Сході (Ірак), у Східній Європі (Угорщина) та на узбережжі Середземного моря (Триполітанія, Алжир).

Чому до кінця XVII ст. турецькі завоювання поступово припинилися?

Сулейман І також створив великий флот. Турецькі кораблі в XVI ст. ходили всіма морями та океанами, сягаючи навіть берегів Індії. Під час війн за підкорення країн Європи Сулейман І не лише проявив себе видатним полководцем, а й добре орієнтувався у складних питаннях європейської політики та суперечностях християнського світу. Головною перешкодою на шляху до його мети була імперія Габсбургів. Тому султан почав підтримувати її релігійних противників — протестантів.

Сулейман І багато уваги приділяв розвитку своєї держави. За його правління було впорядковано законодавство Османської імперії. Головною особливістю законів держави залишався поділ населення на дві групи з різними правами та обов’язками — мусульман і немусульман. Поважаючи діяльність султана, люди шанобливо називали його «кануні» (« законодавець »).

Величезний вплив на Сулеймана І мала його дружина Роксолана (Гюррем Султан — «радісна»), за переказами — українка, захоплена в полон татарами. Вона народила султану сімох дітей. Один із її синів — Селім II — став султаном. Роксолана володіла п'ятьма європейськими мовами (читала Гомера в оригіналі) і вже в Османській імперії вивчила три східні — турецьку, арабську і фарсі (перську). Роксолана уславилася й державною діяльністю. Щоб поповнити скарбницю султана, вона розпорядилася відкрити в портових районах Стамбула винні крамниці, які почали швидко приносити прибутки, розширила бухту Золотий Ріг, реконструювала причали в Галаці, куди незабаром почали підходити великі судна з товарами з усього світу. Не забувала Роксолана зводити й нові мечеті, будинки для літніх людей та лікарні. Вона повністю перебудувала палац султана Топкапи.

Роксолана померла на руках чоловіка з посмішкою на вустах. Сулей-ман, стоячи навколішки перед її ліжком, ще довго плакав. Дружину султан пережив лише на п'ять років, встигнувши звести їй мавзолей поряд із мечеттю Сулейманіє. Роксолана розпочала 130-річний період впливу жінок на політику Османської імперії.

Загалом у XVI ст. зафіксовано щонайменше 69 нападів татар на українські землі. Із них у першій чверті століття — 23, після смерті Роксолани — 37. У часи її заміжжя нападів було лише дев'ять, сім із яких зазнали поразки. На протести польського короля Сулейман І відповідав, що набіги було вчинено «без відома нашого цісарського», і погрожував кримському хану покаранням.

Між Османською імперією і Короною Польською, до якої входили українські землі, у 1525 р. було укладено мирний договір.Традиційними стали обміни посольствами та дружніми листами між польськими й турецькими правителями, де обов'язково зазначалося: «щоб Україна зоставалася в спокої».

Сулейман І сприяв розвитку культури. Вона досягла набагато вищого рівня, ніж у більшості країн тогочасної Європи.

За часів правління Сулеймана І Пишного турки-осма-ни проникли до Центральної Європи. Однією з перших їхніх перемог стало взяття Белграда — міста, яке протягом тривалого часу стримувало просування Османської імперії в Європу. Після цього турецькі війська рушили в Угорщину, де в битві під Могачем (1526 р.) розгромили чесько-угорське військо. Землі Угорщини було поділено між Австрійською та Османською імперіями.

У 1529 р. Сулейман І узяв в облогу столицю Австрії Відень. Над Європою нависла загроза великого лиха. Проте наближення зими змусило османські війська відступити. Після поразки під Віднем Османська імперія почала вважати Австрію своїм головним ворогом.

Війни Османської імперії з Габсбургами, які правили Австрією та Іспанією, сприяли її зближенню з їхніми європейськими суперниками. Першою в цьому списку стояла Франція. У 1535 р. між Османською імперією та Францією був укладений договір, відомий під назвою «перша капітуляція». Французьким купцям та іншим підданим королівства надавалося право безперешкодного в’їзду у володіння Османської імперії, ведення своїх торговельних справ та здійснення християнського богослужіння. «Капітуляція» також встановлювала непідсудність французьких купців турецькому суду, забезпечувала недоторканність особи купця та його майна. Однак ці привілеї були надані в односторонньому порядку. У 1580 р. такі самі привілеї отримала Англія. Із того часу та аж до Першої світової

війни Османська імперія перебувала у сфері впливу Англії та Франції.

Наслідком війн, які потребували великих коштів, було погіршення внутрішнього становища Османської імперії. Унаслідок воєнних поразок зменшилося надходження здобичі, рабів, данини із загарбаних земель. Турецький уряд збільшив податки з населення імперії. У відповідь на це в 1591—1628 рр. час від часу спалахували селянські повстання. Тож султанам доводилося не тільки вести війни за нові землі, але й приборкувати повстання всередині імперії. Як висловився один із турецьких політичних діячів XVII ст., Османську імперію «...створено шаблею, і тільки шаблею вона може утримуватись». Криза імперії набула всебічного характеру.

Від кінця XVI ст. європейські правителі почали розглядати Османську імперію не як «Боже покарання», а як сильного гравця європейської політики, із яким можна боротися або вступати в союз.

У 1571 р. в затоці Лепанто біля берегів Греції відбулася битва між Османською імперією та об’єднанням держав Європи — Священною лігою. Християнські держави здобули першу велику перемогу над флотом Османської імперії.

Відтоді поразки Османської імперії вже не були рідкістю. Так, її розгром у битвах під Хотином (1621 і 1673 рр.) і Віднем (1683 р.), невдалі Чигиринські походи (1677, 1678 рр.) зупинили турецьку експансію в Європі. У цих битвах значну роль відіграли українські козаки. До сорому поразки турецької армії під Віднем додалося те, що в цій битві вони втратили свій символ — прапор Пророка.

Ослабленню Османської імперії передували такі події. 27 березня 1570 р. султан Селім II висунув ультиматум Венеції, вимагаючи передати йому острів Кіпр. Венеція у відповідь оголосила Османській імперії війну. Кіпр був останньою опорою християнства у Східному Середземномор'ї. Його захоплення давало османам можливість проникнути в саме серце Європи та захопити Рим.

Усвідомлюючи небезпеку, яка нависла над християнським світом, 25 травня 1571 р. європейські держави об'єдналися у Священну лігу. До її складу ввійшли Іспанія, Венеціанська республіка, Генуя, Сицилія, Парма, Тоскана, Савоя, Неаполь, Папська держава. Цей союз освятив Папа Римський Пій V. Крім того, він брав на себе зобов'язання фінансувати спорядження іспанського флоту.

7 жовтня 1571 р. біля Лепанто відбулася морська битва між Османською імперією та європейськими державами. Священна ліга виставила 206 галер проти 222 османських. Битва тривала кілька годин і завершилася розгромом турецького флоту: Османська імперія втратила 210 галер та близько 15 тис. осіб. Таким чином, перемога Священної ліги завадила перетворенню Середземного моря на «внутрішнє море» Османської імперії, а також призупинила просування турків у Європі.

2 ЕКОНОМІЧНЕ І СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ ІМ

ПЕРІЇ. Державний устрій та адміністративна структура Османської імперії були підпорядковані потребам війни. Провінції поділялися на округи, їхні правителі здійснювали

як цивільні, так і військові функції, очолювали ополчення та місцеві гарнізони яничарів. Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю й за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він жив у своєму окрузі, де виконував поліцейські функції та обов’язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого було чітко визначено.

Чиновники також отримували за службу великі земельні володіння, які заборонялося залишати у спадок. Щоб якось зберегти майно, чиновники передавали свою землю у володіння мусульманським релігійним установам (у вакф). Ця практика негативно позначалася на володіннях султана і, відповідно, на його скарбниці, оскільки з третини земель імперії не сплачувалися податки. Наприкінці XVI ст. до Османської імперії докотилася хвиля «революції цін», яка спричинила фінансову кризу. Ця криза найсильніше вдарила по сипахах, які становили основу військово-адміністративної системи. Після занепаду ополчення зросла роль яничарів. Однак таке військо потребувало великих коштів, яких уже не було. Єдиним, що рятувало Османську імперію, були завойовницькі війни. Проте наприкінці XVII ст. Османська імперія зазнала в них низку поразок.

ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ в XVI—XVII ст.

Чим вирізнялося Кримське ханство у складі Османської імперії?

З КРИМСЬКЕ ХАНСТВО. До складу Османської імперії входили держави, які перебували у васальній залежності від неї: князівства Волощина, Молдавія, Трансільванія, Кримське ханство тощо. Останнє посідало серед цих держав особливе становище. Кримське ханство було вірним союзником Османської імперії в її завойовницьких війнах як на Заході, так і на Сході. Тут управляли представники династії Чингі-сидів, яку поважали правителі Сходу. Це давало можливість кримським ханам бути дещо вільними у своїх діях. Лише з 1584 р. султани почали впливати на вибір чергового правителя ханства. Крім того, Кримське ханство як самостійна сила відігравало важливу роль у відносинах між державами від Волги до Західного Бугу. Так, кримські хани контролювали Північне Причорномор’я, вели боротьбу з Московіею за «спадщину Золотої Орди», здійснювали набіги на українські землі по ясир, вступали в союзи з Московіею, Литвою, Польщею, українськими козаками залежно від ситуації.

Зовнішньополітична стратегія Кримського ханства загалом будувалася на принципах, які сформувалися ще в XVI ст. Згодом вони отримали назву «закони Селіма» (за ім’ям хана Селіма І Герая). У суперечках своїх східноєвропейських сусідів — зокрема, Великого князівства Литовського, Корони Польської та Московського царства — Кримське ханство підтримувало ту сторону, яка тоді була слабшою. І навпаки, воно воювало з тією стороною конфлікту, що набирала силу. Тим самим кримські хани намагалися захиститися від вторгнення сусідніх держав. Така стратегія спрацьовувала до початку XVIII ст. Ханство мало доволі численну армію — від 80 до 150 тис. осіб.

У той самий час на початку XVII ст. почав формуватися союз між кримськими ханами й козаками. Козаки стали вагомим чинником у боротьбі за ханський стіл. Правителі сусідніх держав навіть непокоїлися можливим створенням єдиної козацько-татарської держави. Проте ця ідея так і не була реалізована.

З ослабленням Османської імперії занепадало й Кримське ханство. Наприкінці XVIII ст. воно було підкорене Російською імперією.

Піддані кримського хана належали до різних народів і сповідували різні релігії. За результатами перепису, у середині XVII ст. населення Кримського півострова становило близько 1,12 млн осіб. Із них 180 тис. були мусульманами (татари, турки), а 920 тис. осіб — християнами (греки, вірмени, русини, литвини, поляки, московити тощо) та юдеями. Усе населення півострова поділялося на чотири мілети — національно-релігійні громади — мусульманську, грецьку (православну), юдейську та вірменську. Члени громад жили, як правило, в окремих селищах і кварталах міст. Усі права в державі мали лише мусульмани. Лише вони виконували військову повинність і користувалися за це

податковими та іншими привілеями. Більшість населення становили прості вільні люди. Земля перебувала у володінні селянських громад, знаті та хана. Правитель, розподіляючи землі серед місцевої знаті, не зачіпав володіння громад.

Селяни були зобов’язані відпрацьовувати тиждень на рік на бея, мурзу та хана і сплачувати десятину — своєрідний податок, який ішов на загальнодержавні потреби. Кріпосної залежності не існувало. Чимало селян були колишніми бранцями з українських земель, які погодилися прийняти іслам. їх називали тумами.

Природні умови півострова та прилеглих степових районів Причорномор’я значно впливали на заняття населення. На Південному березі Криму розвивалися садівництво й виноградарство. Тут вирощували близько 50 сортів винограду. Населення гірських районів північних схилів Кримських гір та прилеглих степових районів займалося землеробством і забезпечувало зерном увесь півострів.

Велику роль у розвитку землеробства відіграло християнське населення, захоплене під час набігів і розселене в цих районах. Із часом воно почало становити 2/3 населення півострова.

Серед занять населення Кримського півострова також були поширені тваринництво, городництво й вирощування тютюну. Розвивалося й ремесло: гончарство, килимарство, виготовлення мідного та олов’яного посуду, зброї тощо. У степових районах, як і раніше, розвивалося кочове скотарство. На Азовському морі у великій кількості ловили рибу.

Із XVI ст. на півострові швидко зростали міста. Найбільшим був Бахчисарай, що з 1532 р. став столицею Кримського ханства. Міста були центрами ремесла й торгівлі. Торгували пшеницею, вином, продуктами тваринництва, рибою, ремісничими виробами. Предметом торгівлі були також раби. Найбільший невільницький ринок існував у Кафі. Загалом, за підрахунками істориків, через невільницькі ринки Криму було продано до 3 млн осіб.

4 БОРОТЬБА НАРОДІВ ПРОТИ ОСМАНСЬКИХ ЗАВОЮВАНЬ.

Під час вторгнень османи чинили жахливі спустошення. Для утримання загарбаних територій великі міста перетворювалися на сильно укріплені фортеці, а на кращі землі переселяли турецьке населення. Усіх чоловіків-немусульман обкладали подушним податком. Крім того, вони виконували повинності на будівництві доріг, фортець, мостів. їм заборонялося їздити верхи, носити зброю, споруджувати будинки вищі, ніж у турків. У 1564—1565 рр. відбулося перше повстання слов’ян проти османського панування (Прилеп-ське повстання), у 1598 р. Болгарію охопило Тирновське повстання тощо. На території Балканського півострова розпочався рух гайдуків. Вони нападали на османських чиновників, вояків, спалювали поселення мусульман. їхні дії

мали успіх за підтримки християнського населення, яке вважало їх народними героями. Утім, безстрашні в битвах гайдуки нерідко виявляли надмірну жорстокість, чинили грабежі й насильства.

Християнська церква, формально зберігаючи лояльність, підтримувала народні рухи проти османської влади.

Незважаючи на османське панування, підкорені народи зберегли свої культуру, звичаї, мову. Внутрішня боротьба підривала міць Османської імперії та послаблювала її тиск на Європу.

Першу третину XVIII ст. в Османській імперії називають Епохою тюльпанів, тому що саме в цей час поширилася мода на ці квіти. Турки вивели майже тисячу сортів тюльпанів. Без них не обходилося жодне свято в країні.

За початкування цієї моди пов'язано з діяльністю великого візира Ібрагі-ма-паші. Крім любові до квітів, він уславився реформами, які зміцнили імперію. Ібрагім-паша навів лад у державній скарбниці й скоротив витрати на чиновництво, небоєздатне військо та яничарів.

Не шкодували коштів лише на нові бібліотеки та переклад турецькою мовою праць перських, арабських, європейських вчених.

5 КУЛЬТУРА ОСМАНСЬКОЇ ІМПЕРІЇ. У XVI—XVII ст. культу

ра Османської імперії розвивалася під впливом ісламу. Його релігійні норми забороняли здобувати світську освіту (усі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, оскільки намальований образ начебто міг забажати для себе душу. Проте незважаючи на ці та інші обмеження, в Османській імперії з’явилися цікаві наукові праці, літературні твори, пам’ятки архітектури та образотворчого мистецтва. У розвитку тогочасної турецької культури можна виділити два періоди: від другої половини XV до кінця XVI ст. — піднесення, а в XVII ст., як і в Османській імперії загалом, — занепад.

Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвитку літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Видатним поетом цієї доби був Мояла Махмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним напрямом поетичних творів було уславлення радощів життя. Поет Ільяс Ревані змальовував переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї жителів Стамбула, щасливе кохання.

У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали бездумне життя панівних верств імперії, які спричиняли її занепад.

У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змісту віршів. У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповідання, анекдоти, складені письменником Лямі. У його збірках уперше згадується про Ходжу Насреддіна. Цей сільський імам із його дотепними жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став відомим у всьому світі.

Наукових досягнень в Османській імперії цього періоду було небагато. Насамперед це пояснювалося низьким рівнем розвитку освіти й пануванням над нею ісламу.

Значного розквіту в XVI ст. досягла турецька архітектура. Султан Сулейман І Пишний приділяв багато уваги

спорудженню нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, ка-раван-сараїв та інших будівель. Розвиток архітектури в цей час був пов’язаний із діяльністю Сінана — грецького архітектора на службі в турецького султана. За своє довге життя (майже 100 років) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманіе у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне, мечеті Джума-Джамі (Хан-Джамі) в Євпаторії тощо.

У Стамбулі було побудовано чимало лазень, які стали невід’ємною складовою життя столиці. Турецькі жителі використовували лазні як місця зустрічей і відпочинку, де можна було провести кілька годин із друзями за чашкою кави.

Велика увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашали складним різьбленим орнаментом.

За часів занепаду імперії турецька культура значними досягненнями не вирізнялася.

Із кінця XVII ст. в Османській імперії почалося швидке поширення надбань європейської культури. Митці відходили від класичної персько-арабської культури. Літературні твори перекладали турецькою мовою й потім поширювали їх, запозичивши з Європи книгодрукування (1725 р.). Так почала зароджуватися турецька культура.

За пропозицією великого візира Ібрагіма-паші до Франції вирушило велике османське посольство, якому доручили вивчити звичаї та внутрішній устрій цієї європейської держави. Коли звіт посланців зачитали в присутності султана Ахмеда III (1703—1730 рр.), Стамбул охопила мода на все французьке. У столиці та біля неї розпочалося будівництво палаців у стилі османського рококо (Саадабад та інші). Османська верхівка наперебій змагалася в розкоші. Проте із часом усе це обернулося проти візира й султана. Поразка у війні з Персією стала приводом до повстання у Стамбулі. Ібрагіма-пашу було вбито заколотниками, а султан зрікся влади. Новий правитель Махмуд І скасував нововведення візира, а більшість палаців було зруйновано.

У XVIII ст. в Османській імперії поширилася мода на кав'ярні. Тут люди різного соціального походження могли вживати каву, солодощі та вести довгі бесіди. Кав'ярні були в першу чергу місцем обміну інформацією та налагодження контактів. Мусульманське духовенство намагалося заборонити кав'ярні, але невдало. Засідати в кав'ярнях могли лише чоловіки. Жінки для спілкування відвідували громадські лазні.

ЧИ ПОГОДЖУЄТЕСЬ ВИ З ТИМ, ЩО... ЧОМУ?

Завдяки завойовницьким війнам було створено могутню Османську імперію, володіння якої розташовувалися у трьох частинах світу — Європі, Азії та Африці.

Вершини своєї могутності імперія досягла в середині XVI ст. за часів правління Сулеймана І Пишного.

Після припинення завоювань неминучим став занепад Османської імперії, який розпочався із середини XVII ст. Вона опинилася під владою слабких султанів, поступово перетворюючись на об'єкт посягань із боку інших держав.

ПРАЦЮЄМО З ХРОНОЛОГІЄЮ

1526 р. — битва під Могачем, захоплення Османською імперією Угорщини.

1532 р. — Бахчисарай став столицею Кримського ханства.

1571 р. — битва біля Лепанто.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

• 1. Перевірте набуті знання за навчальною грою «Історія з географією».

Правила гри. Учні та учениці об'єднуються в команди, їм необхідно виписати історико-географічні назви, які зустрічаються в параграфі, згрупувавши їх за пунктами: 1) землі, країни, що входили або увійшли до складу Османської імперії; 2) місця найважливіших битв. Далі команди відповідають на запитання вчи-теля/вчительки, пов'язані із цими історико-географіч-ними назвами.

• 2. Якою була роль війн у розвитку Османської імперії в XVI—XVII ст.? 3. Колективне обговорення. Чому Сулеймана І Пишного називають наймо-гутнішим правителем Османської імперії? 4. Робота в парах. Обговоріть та охарактеризуйте економічне й політичне становище Османської імперії в XVI— XVII ст. 5. Розкажіть про перебіг боротьби поневолених народів проти турецьких завойовників. Яке

значення мала ця боротьба для Османської імперії та країн Європи?

6. За додатковими джерелами підготуйте історичний портрет Роксолани. Відповідь подайте у вигляді презентації. Скористайтеся відповідним планом-схемою в додатках до підручника (є. 227). 7. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте битви, які стали ключовими для розвитку Османської імперії. Підготуйте розповідь про одну з них.

8. Напишіть есе на тему «Чому визвольні рухи підкорених Османською імперією народів не могли самостійно досягти бажаного результату?». Скористайтеся відповідним планом-схемою в додатках до підручника (є. 229). 9. Чому в XVII ст. Османська імперія, яку раніше боялися всі європейські країни, і Франція стали союзниками? Дайте розгорнуту відповідь.

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 8 клас Гісем, Мартинюк (2021, поглиблений рівень)